Книга про книги: Діана Сеттерфілд "Тринадцята казка"

"Тринадцята казка" — дебютний роман британської письменниці Діани Сеттерфілд (нар. 1964), виданий у 2006 році. Ця книга швидко стала бестселером, зайнявши перше місце у списку The New York Times. Роман опублікований у 38 країнах світу. Українською мовою "Тринадцята казка" виходила у видавництві КСД (Харків, 2007, 2016, 2023, переклав з англійської Володимир Горбатько). Роман належить до жанру готичної літератури і містить елементи містики та психологічного трилера.  

Однією з головних тем "Тринадцятої казки" є любов до книг і читання, тому роман впевнено входить до умовної добірки книг про книги. Сюжет розгортається навколо Маргарет Лі, молодої жінки, яка працює в букіністичній крамниці свого батька і живе серед старих книг, наче серед вірних друзів. Маргарет дуже багато читає, але найбільше її цікавить література дев'ятнадцятого століття, переважно біографії, автобіографії, мемуари, щоденники та листи. 

"Оповіді про звичайне життя звичайних людей. Я їх не просто читала. Я їх ковтала. Апетит до їжі у мене ледь жеврів, натомість апетит до книжок постійно зростав. Так почалося моє покликання", - розповідає про себе Маргарет. Вона стала біографом: написала кілька біографічних розвідок, головним чином для власного задоволення, деякі з них виявилися значущими і були опубліковані. Проте Маргарет не вважає себе досвідченим біографом, скоріше дилетантом, обдарованим аматором. 

Одного разу вона отримує лист від Віди Вінтер — найвідомішої письменниці свого часу, живого класика, яка просить Маргарет стати її біографом. Віду оточують загадки: вона відома тим, що ніколи не розповідає правду про своє життя, вигадуючи щоразу нові версії. "Ніхто не знає про неї нічогісінько. Таке враження, наче вона з неба впала. Наче до того, як Віда Вінтер стала письменницею, її взагалі не існувало. Наче вона сама себе створила одночасно зі своєю першою книжкою", - йдеться у романі. 

У письменниці незвичне ім'я: Віда (французське слово "vide" означає "порожнеча", "пустка", "ніщо"); Вінтер ("winter" - зима). Це ім'я вигадане. "Було б воно справжнім, її легко можна було "вирахувати". Усі, хто намагався це зробити, полишили спроби через брак інформації". Якось Маргарет бачила рекламний плакат із зображенням Віди. Славетна авторка була надзвичайно красивою, але очі, великі зелені очі, здавалися такими байдужими, що Маргарет подумалося: у цієї жінки душі немає.

                                               

Першою книжкою, яку написала Віда Вінтер, була збірка "Тринадцять казок про чудесні перетворення і розпач", але в ній виявилося лише дванадцять історій, а тринадцятої казки не було. Імовірно, спочатку їх мало бути тринадцять, проте одну чомусь вилучили. Через неправильну назву увесь перший тираж збірки зняли з продажу. Наступні видання називалися просто "Казки про чудесні перетворення і розпач". Однак люди продовжували називати цю книжку "Тринадцять казок".

Цей випадок став частиною міфу про Віду Вінтер. Таємниця тринадцятої казки... Але цього разу письменниця обіцяє відкрити Маргарет свою справжню історію, щоб та змогла записати її біографію. Чому Віда Вінтер вирішила нарешті розказати правду про себе? Відповідь доволі проста: поважний вік та невиліковна хвороба. Історія її життя добігає кінця, вона вже не встигне написати книжку про себе, да і хто їй повірить, надто довго знаменитість дурила журналістів, які намагалися дізнатись правду.

Чому вибір Віди Вінтер впав саме на Маргарет, аматорку в жанрі біографії? Тому, що у житті Маргарет є одна незвичайна деталь, яка поєднує її з Відою. Отже, Маргарет приїздить у старовинний маєток Вінтер, де за кожними дверима прихована таємниця. Вона з головою поринає у чужі сімейні секрети. Розповідь Віди розгортається навколо історії іншого маєтку, Енджелфілд, де письменниця провела своє дитинство. Там відбуваються події, пов'язані з двома дивними дітьми, Чарлі та Ізабель, а також їхніми дивними нащадками - двома близнючками, Аделіною та Еммеліною.  

                                                      

Справжня історія виявилася похмурою, заплутаною та сповненою драматизму: складні стосунки між членами родини, їхні таємниці, привиди минулого, зруйновані долі й атмосфера, що нагадує романи Шарлотти Бронте. Але в осерді історії - любов, яка виживає навіть після смерті. Маргарет напише біографію Віди Вінтер, а право на публікацію подарує родичам письменниці. Подарує лише тоді, коли усе це стане просто давньою історією, яка вже нікому не заподіє зла. Тоді тайна "Тринадцятої казки" розкриється...

ЦИТАТИ

"Така є магія у словах. Якщо ними маніпулюють вправні та досвідчені руки, ви перетворюєтеся на їхнього заручника. Слова обплітають вас, наче павутиння, а коли ви настільки заворожуєтесь ними, що вже не в змозі поворухнутися, вони проходять крізь вашу шкіру, проникають у кров, паралізують думки, а потім беруть їх у полон. Потрапивши у ваше тіло, вони творять своє чаклунство".

"Помираючи, люди зникають. Зникає їхній голос, їхній сміх, тепло їхнього подиху. Руйнується їхня плоть. З часом зотлівають і кістки. Зникає всяка жива пам'ять про них. Це жахливо і водночас природно. Однак для письменників є виняток із цього правила - правила неминучого зникнення. У книжках вони продовжують жити. І ми можемо віднайти їх. Віднайти їхній гумор, інтонацію, їхні настрої. Написаним словом вони здатні розлютити вас або, навпаки, потішити. Ці люди здатні змінити вас - попри той факт, що самі вони давно померли. Як комахи в бурштині, як мертві тіла, вмерзлі сотні років тому у кригу, люди, які за законами природи вже давно мали зникнути, і досі існують завдяки такому диву, як папір та чорнило. Хіба ж це не магія?".

"Цікаво, а чи відчувають вони, оті померлі письменники, той момент, коли хтось бере до рук їхні книжки? Чи з'являється тоді у вічній темряві довкола них хоч малесенька цяточка світла? Як хочеться думати, що так воно і є! Адже померлим, либонь, дуже, дуже самотньо...".

"Мовчання не є природним середовищем для історій. Історіям потрібні слова. Без слів вони стають хирлявими, починають хворіти і, зрештою, помирають. А потім їхні привиди переслідують вас".

"О, цей запах старих книжок! Він такий гострий, такий пряний - як приправа...".

"Книжок у світі так багато, що й за все життя не прочитати, тому треба читати ті, які найдужче до вподоби".

"Де ще можна з приємністю згаяти час, як не у бібліотеці? І взагалі - хіба є кращий спосіб пізнати людину, ніж побачити, які книжки вона читає і як до них ставиться?".

"Увесь ранок я намагалася перебороти відчуття, ніби випадкові рештки однієї реальності намагаються крізь тріщини просочитися в реальність іншу. Таке враження часто виникає, коли ви починаєте читати нову книжку, щойно закривши попередню. Прочитаний твір відкладено, але його ідеї, теми, а подекуди й персонажі ще живуть у вашій свідомості, навіть у складках вашого одягу... Тож коли ви розгортаєте нову книжку, вони певний час іще залишаються з вами".

Книга Діани Сеттерфілд "Тринадцята казка" - це не тільки захоплива історія з таємницями і несподіваними поворотами, але і глибоке роздумування про силу слова та важливість книг у нашому житті. Якщо ви любите історії, що пахнуть старими книжковими палітурками, заплутані родинні таємниці та класичну англійську атмосферу, то роман "Тринадцята казка" Діани Сеттерфілд неодмінно захопить вас із першої сторінки. У 2013 році роман екранізовано.