Вікі Майрон "Дьюї. Кіт з бібліотеки, який здивував весь світ"

Друзі, не можу не поділитися з вами своїми враженнями після прочитання цієї незвичайної книги. "Чим же вона незвичайна?", - запитаєте ви. По-перше тим, що у ній все-все - правда! Книжка не є художньою, це мемуари, присвячені дивовижній істоті, коту на ім'я Дьюї, який усе своє життя, 19 років, жив у публічній бібліотеці американського містечка Спенсер, штат Айова. І не просто жив, а виконував дуже важливу місію - він любив людей!

"Які переживання може винести тварина? Скільки життів у кішки? Як вийшло, що нещасне кошеня-підкидьок зробило маленьку бібліотеку місцем зустрічі місцевих жителів і центром тяжіння для туристів, одухотворило класичне американське містечко і стало відомим у всьому світі?".

"Дьюї чудово поєднується з бібліотекою і дуже важливий для неї. Він знімає стреси. Він дає людям можливість відчувати себе як вдома. Люди люблять його, особливо діти. Всім подобається проводити час з Дьюї. Він робить нас щасливими. Він один з нас".

"Він день за днем ​завойовував серця однієї людини за іншою. Він ніколи не залишав нікого без уваги, ні до кого не лащився, щоб отримати винагороду. Якщо ви були відкриті і чуйні, він існував заради вас. Якщо ви були замкнуті, намагався розворушити. 

Дьюї був особистістю: енергійною, чесною, чарівною, яскравою, скромною (для кота), і, крім того, він був другом для всіх і кожного. Справа була не тільки в його красі. І не в тому, що з ним була пов'язана якась гучна історія. Дьюї мав харизму, як Елвіс Преслі або інші люди, яких ми завжди будемо пам'ятати. 

У Сполучених Штатах є десятки бібліотечних котів, але ніхто і близько не підійшов до досягнень Дьюї. Він не був для людей просто черговим котом, якого можна погладити і посміхнутися йому. Кожен постійний відвідувач бібліотеки - усі до одного! - відчував, що у нього з Дьюї унікальні відносини. Він викликав такі почуття у всіх і кожного".

 

По-друге, книга цікава тим, що її авторка, Вікі Майрон, була власницею Дьюї та директоркою тієї самої бібліотеки. Події відбувалися з 1988-го по 2006-й рік. І у бібліотекарів інших країн є чудова можливість дізнатися, якою є американська публічна бібліотека зсередини, про її місце у житті громади та порівняти з тим, що відбувається і чим живуть вітчизняні бібліотеки.

Справляє враження те, що автоматизація бібліотечних процесів у бібліотеці Спенсера була упроваджена ще у 1994-му році. І, хоча пройшло вже немало років після подій, описаних у книзі, вони не відчуваються як минувщина, а подекуди схожі на майбутнє... У спогадах Вікі Майрон знаходимо кілька актуальних цитат щодо бібліотеки, бібліотекарів та книжок.  

"Бібліотека - це не комора і не склад... Це життєво важливий суспільний центр".

"Що може бути краще для моралі, ніж бібліотека, якою ми можемо пишатися?".

"У гарного бібліотекаря завжди десь в підсвідомості працює фільтр, який вловлює і обробляє інформацію".

"Гарна бібліотека не обов'язково повинна бути великою або красивою. Вона може не мати кращого оснащення, найефективнішого штату або багато користувачів... Головне в іншому - вона так бере участь в житті громади, що стає незамінною. Бібліотеці ніхто не надає значення, тому що вона завжди тут, поруч, і в ній завжди є те, що необхідно".

"Здавалося, бібліотеки створені для того, щоб діти губилися в них, щоб ніхто не міг знайти тебе, і це було найдивовижнішим".

"Книги пережили телебачення, радіо... Вони пережили Другу світову війну, Столітню війну, Чорну смерть і падіння Римської імперії. Вони пережили навіть темні століття, коли майже ніхто не вмів читати і книги переписували від руки. І вони не збираються здаватися Інтернету".

 

По-третє, книга Вікі Майрон занурює читача в атмосферу провінційного американського містечка, знайомить з укладом життя городян, їх традиціями, проблемами та досягненнями. Авторка відверто розповідає про себе, про свою родину. Перед нами постає реальність буття без жодної художньої вигадки.

"Світу властиво підносити унікальних і гучних, багатих і самозакоханих, а не тих, хто просто бездоганно робить свою справу".

"І хороше, і погане - це все просто життя. І нехай воно йде собі. Не варто переживати через минуле. Питання ось у чому: з ким тобі доведеться ділити його завтра?".

"Але більшості з нас, що живуть поруч з тваринами, треба розуміти, що доведеться пережити смерть своїх улюбленців. Тварини - не діти, і їм рідко вдається пережити своїх господарів".

"Коли ти старієш, з'ясовується, що прості речі далеко не такі прості. Даються взнаки симптоми артриту, відмовляють м'язи. Ти худнеш і стаєш незграбним".

"Всі старіють. Вісімдесятирічний не виглядає як двадцятирічний, та й не повинен. ...ми живемо в культурі одноразового користування, яка прибирає старих подалі з очей і намагається не дивитися на них. У них зморшки. У них пігментні плями. Вони не дуже добре пересуваються, у них тремтять руки, сльозяться очі, вони не дуже акуратно їдять... Нічого цього ми не хочемо бачити. Ми хочемо позбутися від споглядання старих і не думати про них. Але може бути, люди похилого віку і старий кіт можуть чогось нас навчити?".

"Знайти своє місце. Радіти тому, що в тебе є. Добре ставитися до всіх. Прожити гідне життя. Мова йде не про матеріальну її сторону, а про любов. І передбачити її ніколи не можна".

"Таке життя. Всі ми раз у раз прослизаємо між зубцями культиватора. Ми в синцях і порізах. Часом леза наносять глибокі рани. Щасливчики відбуваються кількома подряпинами, парою крапель крові - але це не найголовніше. Найголовніше - мати поруч когось, хто підніме вас, підтримає і скаже, що все в порядку".

  

Друзі, якщо ви є любителями кішок, то книга вам обов'язково сподобається. Прочитати її можна онлайн. Побачити Дьюи ви можете на відео. 

Дякую за увагу. 

Схожі публікації:
Світовий бестселер: Джеймс Бовен "Вуличний кіт на ім'я Боб"
1 березня - Всесвітний день кішок