Ірене Вальєхо має вчену ступінь доктора філології університетів Сарагоси та Флоренції, вона вивчає класичних авторів (Стародавньої Греції та Стародавнього Риму), особливо їх значення та вплив на сучасність. "Подорож книжки" - це обширна робота, у якій науковиця подає калейдоскопічну історію писемності та досліджує те, як книги сформували не тільки стародавній світ, але й наш.
Розповідь авторки не йде в упорядкованому хронологічному порядку, а перемежовується з іншими історичними часами та сучасністю, а також особистими моментами. Книга Ірене Вальєхо містить чудові цитати про писемне слово, класичну літературу, книжки, книгарів, книгарні, бібліотеки та бібліотекарів. А ще наводить багато надзвичайно цікавих фактів з історії книжок.
З ІСТОРІЇ КНИЖОК
Латинське слово liber, тобто "книжка", спершу позначало кору дерева, а точніше - волокнисту плівку, яка відокремлює кору від деревини стовбура.Латинською мовою термін на позначення книжки звучав майже так само, як прикметник "вільний". Така фонетична подібність заохочує до гри слів, уподібнюючи читання і свободу.Греки назвали книжку biblion на згадку про фінікійське місто Бібл, відоме завдяки експорту папірусу. Еволюція цього терміна завершилася тим, що сьогодні він позначає назву лише одного твору: Біблії.Слово librarius (лат.) позначало копіювальника і книгаря, адже це була одна професія. До винайдення друкарського верстата книжки відтворювали одну по одній.Книжки, винайдені п'ять тисяч років тому, були глиняними табличками завдовжки близько двадцять сантиметрів, прямокутних і пласких, схожих на наші семидюймові планшети.Сувої папірусу були від 13 до 30 сантиметрів, а їхня стандартна довжина коливалася від 3,2 до 3,6 метра. Початкова довжина найдовшого сувою єгипетської колекції Британського музею, папірусу Гарріса, становила 42 метри.У процесі читач розгортає сувій правою рукою, щоб побачити новий текст, а лівою згортає прочитані стовпчики. По завершенні читання книжку перекручували задом наперед, з кінця до початку, тож за правилами гарного тону її потрібно перемотати, як касетну плівку, для наступного читача.В епоху папірусу улюбленим місцем для зазначення імені автора був кінець тексту, найбільш захищена частина книжки, яку розгортали й згортали; її початок на зовнішній поверхні циліндра псувався найбільше і часто рвався.
У сухому кліматі Єгипту папірус залишався гнучким і білим, а у вологій Європі чорнів і ставав крихким. У вологому кліматі папірус не живе довше за двісті років.
За часів Античності найцінніші сувої зберігали у горщиках, дерев'яних ящиках чи шкіряних мішках.Сувої виготовляли тільки в Єгипті.Були прекрасні книжки, виготовлені з насичено-білої шовковистої шкіри; вона називалася "велень", а створювали її з новонароджених дитинчат тварин чи навіть ембріонів, вилучених з материнського лона.
Гомер - ім'я без біографії. Ба навіть не ім'я, а прізвисько сліпого поета: "Гомер" можна перекласти як "той, хто не бачить". Греки нічого про нього не знали достеменно і навіть не могли дійти згоди про час його життя.
Александр Македонський ніколи не розлучався з "Іліадою", а його кумиром з дитинства був Ахіллес, наймогутніший і найстрахітливіший воїн грецької міфології. Александр завоював світ з "Іліадою" в руках.
У грецьких школах діти вчилися читати на "Іліаді" та "Одисеї". Гомер був беззаперечним учителем всієї Еллади.
Улюбленим поетом [греків] був Гомер. "Іліада" подобалася їм більше за "Одісею". Також вони читали Гесіода, Платона, Менандра, Демосфена і Фукідіда, але друге місце посідав Евріпід.Від Геракліта бере початок складна література, читачеві якої доводиться робити над собою зусилля, щоби вхопити сенс написаного.Перші найдавніші писемні вірші й оповідання прийшли у світ без імені й назви. Історії називали за першими словами тексту.За часів Античності читання не було німим, як тепер. За деякими кричущими винятками, тоді завжди читали вголос, навіть на самоті.
Арістотель, який зібрав величезну колекцію книг - саме вона надихнула амбітну Александрійську бібліотеку, - був першим європейським інтелектуалом у вузькому сенсі цього слова.В Александрійській бібліотеці, різнобічній і надзвичайно багатій, були книжки з усіх тем, написані в усіх куточках звіданого світу.Деметрій Фалерський (учень Арістотеля) винайшов посаду бібліотекаря, якої досі не існувало. Він упорядкував Александрійську бібліотеку.Очільник Александрійської бібліотеки був водночас учителем дітей царя.Ассирійський монарх Ашшурбанапал, який жив у VІІ столітті до нашої ери, був найбільшим колекціонером книжок до Птолемея. Бібліотека Ашшурбанапала в Ніневії - найближча попередниця Великої бібліотеки в Александрії.У ІІІ столітті до нашої ери великим каталогом [Александрійської бібліотеки] опікувався поет Каллімах Киренський, перший літературний картограф. Каллімаха вважають батьком бібліотекарів.Каталог Каллімаха - він називався "Пінакес", тобто "Таблиці", - не зберігся, але у текстах наступних століть можна знайти достатньо посилань і згадок, щоб скласти про нього приблизне уявлення.Каллімах розбив літературу на дві великі царини: вірші й прозу. Потім поділив кожну літературну країну на провінції: епос, лірику, трагедію, комедію; історію, ораторське мистецтво, філософію, медицину, право. Насамкінець від створив секцію "Різне" для творів, які не належали до жодного з основних жанрів.Після Каллімаха багато письменників на тому чи тому етапі життя працювали бібліотекарями: Гете, Казанова, Гельдерлін, брати Грімми, Льюїс Керролл, Музіль, Онетті, Перек, Стівен Кінг.На початку ХХ століття територію цієї професії [бібліотекаря], в якій від часів Ніневії, Вавилонії та Александрії вправлялися чоловіки, почали мирно захоплювати жінки. 1910 року їх було вже майже 80%.
"Подорож книжки. Від папірусу до кіндла" Ірене Вальєхо потребує уважного та вдумливого читання. Якщо знань з історії античності не вистачає, то варто додатково переглядати інформацію в Інтернеті, а також ознайомитися з географічною мапою, де зображено стародавній світ. Проте саме такі книги збагачують розум, залишають свій слід у пам'яті та приносять задоволення нам, книголюбам.
Схожі публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар