Хто з нас, книголюбів та книголюбок, не мріяв мати власну книгарню: затишне приміщення з акуратними полицями та безліччю чудових книжок, читанням яких можна насолоджуватися протягом робочого дня, або із задоволенням спілкуватися з численними покупцями, які винятково чемні, не уявляють свого життя без книжок та радо купують їх. Ідилія... Та чи такими є будні справжньої книгарні?
Шон Байзелл (нар. 1970), власник однієї з найбільших букіністичних крамниць Шотландії (місто Вігтаун), з 2010 року вів сторінку на Фейсбуці, де розповідав про те, що відбувається в книгарні. А згодом написав мемуари "Щоденник книгаря" (2017). Українською мовою книжка вийшла у видавництві "Наш Формат" (2021). Це вже друге її видання, переклала з англійської Ярослава Стріха.
Автор описує один рік діяльності книгарні, а саме - 2014 рік. Це дійсно щоденник, бо день за днем Байзелл розповідає про найцікавіші замовлення, про постійні суперечки з працівниками, про розмови з найрізноманітнішими клієнтами, навіть повідомляє про те, скільки було замовлень онлайн, скільки книжок знайдено, скільки було покупців та яка сума на касі.
На початку кожного місяця у своєму "Щоденнику" Шон Байзелл наводить відповідний уривок з есею Джорджа Орвелла "Спомини із книгарні" (1936), щоб проілюструвати схожості і відмінності між життям книгарні за часів Орвелла та нині. Джордж Орвелл (1903-1950), всесвітньо відомий автор роману-антиутопії "1984", у 1934-1936 роках підробляв у книгарні міста Гемпстед.
З усіх Орвелових спостережень у тому есеї найвлучніше, на думку Байзелла, звучить так: "Чимало наших відвідувачів належать до тієї людської породи, що де завгодно завдасть клопоту, але особливо розперізується в книгарні". "Спомини" Орвелла та "Щоденник" Байзелла - надзвичайно цікаві для людей, які чи за своєю професією мають відношення до книжок, чи просто до них небайдужі.
ЦИТАТИ
"По-справжньому залюблені у книгу люди - це рідкість, хоча багато хто зараховує себе до їхнього числа. Самозванців навіть вираховувати не треба: зайшовши до книгарні, вони одразу представляються "людьми книжними" й пориваються розповісти, як "люблять книжки", а ще носять футболки й сумки з гаслами про те, як вони обожнюють читати. Розпізнати їх легко: вони ніколи, взагалі ніколи нічого не купують".
"У дитячому відділі книгарні завжди панує безлад. Хай ти скільки докладеш зусиль для підтримання порядку, за день чи два там знову розгардіяш, хоча ми рук не покладаємо. Я, звісно, люблю поскаржитися на дітей, які все розкидають, але така, мабуть, їхня природа. Зате в мені загорається вогник надії на майбутнє книготоргівлі, коли я бачу, як дитина поринає в читання й не помічає нічого навколо. Досвід моєї книгарні свідчить, що дівчатка читають більше, ніж хлопчики".
"Найчастіше нині приходять не "забудькуваті жінки", а чоловіки, що шукають якусь конкретну книжку. Коли чують, що в нас такого видання нема, вони не засмучуються, а роздуваються від самовдоволеності. Якщо вони таки знайдуть свій Грааль, то, ймовірно, лишаться без цілі в житті".
"Книгарі недолюблюють бібліотекарів. Щоб книжка дорого коштувала, вона мусить бути в доброму стані, а бібліотекарів хлібом не годуй, тільки дай обліпити прекрасну книжку наклейками, а потім - мовби вони й не помічають у цьому певної іронії - запакувати у пластик поверх суперобкладинки, щоб захистити від публіки. І нарешті фінальне приниження для книжки, що пройшла крізь сумнівні руки публічної бібліотеки: їй відривають форзац і вліплюють на титулці штамп "вибула" - і тільки тоді вона надходить у продаж. Зазвичай вартість видання, що пройшло через бібліотечну систему, становить менш ніж чверть від вартості книжки, яка через неї не пройшла".
"Музика, література та фільми - це, мабуть, три медіа, які найлегше й найдешевше оцифрувати, тож інколи здається, що це тільки питання часу, коли схожі зміни відбудуться і в нашій галузі. Вселяє надію тільки те, що чимало відвідувачів книгарні, за їхніми словами, не люблять кіндли й віддають перевагу паперовим книжкам. У крамниці, поза сумнівами, найчастіше фотографують саме кіндл, який я розстріляв і прибив на дошку".
Шон Байзелл тяжко працює, щоб книгарня трималася на плаву. Її існуванню загрожує Аmazon - найбільша у світі за обігом компанія, що продає товари та послуги через Інтернет, у тому числі - й книжки. Аmazon дуже розростається та витісняє з ринку маленькі книгарні. Але, попри всі труднощі, Шон Байзелл не хотів би змінити свій шлях, бо професія книгаря - це любов на все життя.
"Щоденник книгаря" читається легко, деяка його монотонність, схожа на шум дощу за вікном, заспокоює та відволікає. Взагалі книжка дуже атмосферна: магія книгарні з сотнею тисяч видань різних часів; національне книжкове містечко Вігтаун з його літературними фестивалями та гостями з усього світу; мальовничі природні пейзажі з безлюдними зеленими пагорбами та річками, у яких ловиться не що-небудь, а лосось...
Друзі, рекомендую книжку до прочитання. І, якщо ви ще не знайомі з британським гумором, то це чудова можливість відчути його особливість, дотепність та сарказм.
Немає коментарів:
Дописати коментар