"451° за Фаренгейтом — температура, при якій загоряється папір".
"Я пам'ятаю, як помирали газети, наче велетенські метелики у вогні. І ніхто не пробував їх воскресити. І ніхто не жалкував за ними".
"Книжки підстрибували й танцювали, наче обпалені птахи, їхні крила пломеніли червоним і жовтим пір'ям".
Чому ж книжки впали у немилість? Тому, що вони перетворюють людину на особистість, яка здатна думати, аналізувати події, розуміти реальність, відчувати життя у всіх його проявах. А ще книжки бентежать душу...
"Кольоровим не подобається книжка "Негреня Самбо". Спалити її! Білим не по собі від книжки "Хатина дядька Тома". І її спалити! Хтось написав книжку про те, що вживання тютюну призводить до раку легень. Тютюнові фабрики у розпачі! Спалити книжку! Потрібні безтурботність, Монтег, і спокій. Знищити все, що викликає тривогу! У сміттєспалювальну піч!".
"Чому книжки викликають таку ненависть, чого їх так бояться? Вони показують пори на обличчі життя. Тим, хто прагне спокою, хотілося б бачити лише воскові лиця, без пор, безволосі й невиразні".
"Книжки — це заряджена рушниця в помешканні сусіда. Спалити її! Розрядити рушницю! Зруйнувати людський розум! Хто може ручитися, яку мішень собі вибере начитана людина?".
Тоталітарному суспільству вигідні люди, які не читають. Їх потреби примітивні: вони працюють та розважаються, ні над чим не замислюються, і їм здається, що це і є щастя.
"Життя коротке, отож треба перш за все працювати, а після роботи — розважатися досхочу".
"Краще давайте нам клуби, вечірки, акробатів, фокусників, карколомні трюки, реактивні автомобілі, мотоцикли-гелікоптери, секс і героїн, якнайбільше того, що викликає автоматичні рефлекси!".
"Треба якнайбільше спортивних ігор, розваг, треба, щоб людина завжди перебувала в натовпі, щоб її не покидало відчуття стадності — тоді вона не матиме часу думати, чи не так?".
"Ми всі повинні бути однакові. Не вільні й різні від народження, як сказано в конституції, а просто однакові. Кожен схожий на кожного, мов дві краплі води, і тоді всі будуть щасливі...".
"Зрештою, ми живемо в таку пору, коли люди не мають ніякої цінності. Людина — наче паперова серветка: в неї висякуються, зминають, викидають. Ніхто не має свого обличчя".
"Справжня принадність вогню в тому, що він знищує відповідальність і наслідки. Якщо певна проблема надто обтяжлива — в піч її".
Вплив на людський мозок у зображеному в романі суспільстві відбувається через телебачення. Вітальні у домах мають телевізорні стіни, по яких транслюються різноманітні безглузді шоу та серіали.
"Напихайте людям голови інформацією, яку не можна перетравити; захаращуйте їх нічого не вартими "фактами", аби вони переситилися, аби відчували себе "чудово поінформованими". І тоді вони вважатимуть, що думають, що рухаються вперед, хоч насправді й стоять на місці. І вони будуть щасливі, бо ті "факти" не змінюються".
"Телевізійні зображення — "реальність". Ось вони перед вами, вони об'ємні. Вони кажуть вам, що ви повинні думати, і втовкмачують вам це в голову. Отож вам і починає здаватися, ніби це правильно. Ви починаєте вірити, що це правильно. Вас так настирливо підштовхують до певних висновків, що ваш розум не встигає обуритись: "Які дурниці!"".
"Той, хто вміє розібрати й зібрати телевізорну стіну, — а тепер це можуть майже всі, — щасливіший за того, хто намагається виміряти й математично обчислити Всесвіт, бо той Всесвіт не можна ні виміряти, ні обчислити, не відчувши власної мізерності й нікчемності".
"Ви можете закрити книжку і сказати їй: "Почекай!". Ви її володар. Але хто вас вирве з пазурів, що хапають вас, коли ви вмикаєте телевізорну вітальню? Вона ліпить з вас що завгодно. Це "середовище" теж реальне, як і довколишній світ. Воно перетворюється в істину, воно і є істина".
Телевізорні стіни "вміють розмовляти" з глядачами, і люди майже перестали спілкуватися один з одним.
"Ніхто не хоче вислухати мене. Я не можу розмовляти зі стінами — вони кричать на мене. Я не можу розмовляти з дружиною — вона прислухається лише до стін. Мені хочеться, щоб хто-небудь вислухав мене".
"Дев'ять днів з десяти діти в школі. Зі мною вони лише тричі на місяць, коли приходять додому. Та й це не так уже страшно. Я їх заганяю до "вітальні", вмикаю стіни — і все. Як при пранні білизни — ви вкладаєте білизну в машину й закриваєте кришку".
"Люди тепер не мають часу одне для одного".
Книжки не відразу здали свої позиції, сталося це поступово.
"Твори класиків скорочуються до п'ятнадцятихвилинної радіопередачі. Далі ще більше: один стовпчик тексту, який можна прочитати за дві хвилини. І нарешті — десять — п'ятнадцять рядків для енциклопедичного словника".
"Чимало людей ознайомилися з "Гамлетом", прочитавши одну сторінку переказу в збірнику, який твердив: "Нарешті ви зможете прочитати всіх класиків! Не відставайте від своїх сусідів!".
"Переказ переказу! Витяг із переказу переказу! Політика? Один стовпчик, два рядки, заголовок! І за хвилину все випаровується з пам'яті. Крутіть людський розум у шаленому смерчі — швидше, швидше! — руками видавців, підприємців, дикторів, так, аби відцентрова сила викинула геть усі непотрібні, зайві, шкідливі думки!".
"Люди самі перестали читати, з власної волі".
Безтурботне, бездумне, нібито "щасливе" життя призвело до того, що люди навіть не помітили, як держава опинилася на порозі невідворотної тотальної війни.
"Коли не хочеш, щоб людина стала нещасною через політику, не давай їй змоги роздивитися проблему з двох боків. Хай бачить лише один бік, а ще ліпше — жодного. Хай забуде, що існує така штука, як війна. Хай уряд нездатний, нестійкий, душить податками — це краще, ніж заворушення в народі! Головне — спокій, Монтег!".
"Наша цивілізація мчить до загибелі. Відступіть, щоб вас не зачепило колесом".
"В наш час кожен чомусь вважає, навіть цілком певен, що з ним не може статися ніякого лиха. Інші вмирають, а я живу. Для мене не існує ані наслідків, ані відповідальності. Але ж вони є!".
"Війна здається чимсь далеким через ваші власні турботи".
Але в романі є й інші люди, для яких існуючі порядки є неприйнятними. Багатьом з них довелося покинути міста та переховуватися від переслідування. Ці люди зберігають рядки літературних творів в своїх головах, сподіваючись на те, що коли тиранію буде знищено, вони зможуть відтворити книжки заново.
"Десь ізнову має початися процес збереження й накопичення духовних цінностей, хтось має знову зібрати й зберегти все, що створила людина, зберегти в книжках, платівках, в людських умах, будь-якою ціною вберегти від молі, плісняви, іржі, гниття і паліїв".
"В людини є чудова риса: якщо треба починати все з самого початку, вона не зневірюється і не втрачає мужності, бо знає, що це дуже важливо і варто зусиль".
"Кожне покоління залишає нам людей, які пам'ятають про помилки людства".
"На все свій час. Так. Час руйнувати і час будувати. Так. Час мовчати і час говорити".
Саме серед цих людей і опиняється Гай Монтег наприкінці роману та, більш того, стає одним із них.
"За кожною [книжкою] стоїть людина. Людина плекала свої думки. Потім витрачала хтозна-скільки часу, аби їх викласти на папері... Хтось, може, поклав усе життя, щоб записати те, що думав, що бачив...".
"А знаєте, книжки пахнуть мускатним горіхом чи ще якимись прянощами, завезеними з далеких країв".
"Книжки — лише одне із вмістилищ, де ми зберігаємо те, що боїмося забути".
"В них [книжках] немає ніяких чарів. Чари в тому, що вони говорять, у тому, як вони зшивають клапті Всесвіту в єдине ціле".
"У цієї книжки є пори, вона дихає. Вона має обличчя. Її можна вивчати під мікроскопом. Крізь скло ви побачите життя, яке тече перед вами у всій своїй невичерпній розмаїтості. Що більше пор, то правдивіше зображено різнобічні сторони життя на квадратний дюйм паперу, то "художніша" книжка".
"Справжні письменники тісно пов'язані з життям. Пересічні лише ковзають по ньому. Погані — ґвалтують його і залишають на поживу мухам".
"Більшість із нас не може всюди встигнути, з усіма побалакати, відвідати всі міста світу, нам бракує часу, грошей і відповідної кількості друзів. Все, що ви шукаєте, Монтег, існує, але звичайна людина може побачити на власні очі хіба що один відсоток, а решту дев'яносто дев'ять спізнає завдяки книжкам".
"Не намагайтеся скласти собі враження про книжки по їхніх обкладинках".
Роман містить ще багато чудових життєвих цитат.
"Важко визначити мить народження дружби. Коли по краплині наповнюєш посудину, буває одна, остання, яка переповнює її, й рідина переливається через вінця; отак і серед багатьох добрих вчинків є якийсь, що переповнює серце".
"Той, хто не створює, мусить руйнувати. Стара як світ істина. Психологія неповнолітніх правопорушників".
"Найбільший дурень той, хто має трохи розуму".
"Сонце горить щодня. Воно спалює Час. Всесвіт мчить по колу і обертається круг своєї осі, а Час спалює роки й людей...".
"Кожен має щось залишити після себе. Сина, чи картину, чи побудований дім, чи хоч би стіну або пару пошитих власноручно черевиків. Або сад, посаджений своїми руками. Щось, чого торкалися твої руки, в чому після смерті твоя душа знайде собі притулок. Люди дивитимуться на дерево, яке ти посадив, чи на квітку, і ти житимеш у них".
"Байдуже, що ти саме робиш, головне, щоб усе, до чого ти доторкаєшся, змінювало форму, ставало не таким, як було, щоб у ньому залишилася частка тебе самого. В цьому різниця між людиною, яка просто косить траву на лузі, і справжнім садівником. Той, що косить траву на лузі, помре — і його ніби й не було, а садівник житиме багато поколінь".
"Людям треба нагадувати, що на землі їм відведено дуже мало місця, що вони живуть серед природи, яка легко може забрати назад усе, що дала людині; їй не важко здмухнути нас з лиця землі одним подихом чи затопити водами океану — просто так, аби показати людині: вона не така вже могутня, якою себе вважає".
"Дивися на все з подивом, живи так жадібно, ніби через десять секунд помреш. Намагайся побачити світ. Він прекрасніший за будь-яку мрію, створену на фабриці й оплачену грішми. Не проси гарантій, не шукай спокою — його зараз не існує на білому світі".
Друзі, запитуйте роман Рея Бредбері "451 градус за Фаренгейтом" у бібліотеках, або читайте онлайн. Спробуйте порівняти суспільство, описане у романі, із нашим сьогоденням. Приємного та корисного вам читання!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар