Ця книга "зачепила" мене одразу, адже головний герой роману, Жан Одинак - книгар! Його книгарня-баржа, пришвартована на річці Сені у Парижі, мала назву "Літературна аптека". Саме так - "Літературна аптека", бо месьє Одинак вмів за допомогою книжок "лікувати почуття, що не вважаються захворюваннями й не діагностуються лікарями". "Раз поговоривши з людиною, він уже був здатен розпізнати, чого не вистачає цій душі".
"...Вкрай неправильно вважати, наче книгарі опікуються книжками. Вони опікуються людьми".
"Розумієте, я продаю книги як ліки. Є книги, що підходять мільйонам читачів, а інші — лише сотні. Є навіть ліки — вибачте, книги, — які написані виключно для однієї людини".
"...Книга — це лікар і ліки в одній іпостасі. Вона ставить діагноз і призначає лікування. Точно добираю романи для відповідних хвороб: отак я продаю книги".
"...Книги — це більше, ніж лікарі. Одні романи — це люблячі, вірні товариші на все життя. Інші можуть надавати по вухах. Ще інші — огорнуть вас теплим рушником, коли на вас нападе ота осіння нудьга. А є такі… ну, мов рожева солодка вата, промайне в голові на мить і лишить по собі блаженну порожнечу. Як коротка, бурхлива інтрижка".
"Книги захищають від дурощів. Від непотрібних сподівань. І від непотрібних чоловіків. Книги обеззброюють вас любов’ю, силою та знаннями. Це любов із глибини душі. Вибирайте — книги чи…".
"Книги, як люди, а люди, як книги".
"Адже вони [книги] завжди поряд. Незмінно любитимуть своїх читачів. Вони — це точка опори в непередбачуваному світі. У житті. У коханні. Після смерті".
"Читання — це безкінечна дорога. Це довга, точніше нескінченна подорож, що робить людину терпимішою, більш люблячою і добрішою".
"Кожен книгар знає, що в швидкому поступу історії книги віднедавна стали засобом вираження, здатним змінювати світ і скидати тиранів".
"Правителів світу слід змусити мати посвідчення читача. І тільки тоді, коли вони прочитають п’ять тисяч, ні, нехай буде десять тисяч книг, можна вважати, що вони наблизилися до орієнтовного рівня кваліфікованого розуміння людей і їхньої поведінки".
"...Читання робить людей зухвалими, а прийдешній світ потребуватиме людей, котрі не побояться висловити власну думку".
"...Роман схожий на сад, де читач має провести певний час, аби зацвісти".
"Книги можуть багато, але не все. Ми маємо переживати щось важливе, а не читати про це. Я мушу… випробувати свою книгу на власній шкірі".
Жан Одинак допомагав іншім людям, але своїй зраненій душі не міг нічим зарадити: його покинула кохана Манон... Не знаходилось жодної книги, яка б навчила його знову "грати пісню життя." І він знайшов вихід — почав уникати самого життя". Непомітно сплив час, і лише через двадцять один рік месьє Одинак наважився відкрити та прочитати останній лист від коханої.
Те, про що він дізнався з листа, його шокувало... Жан Одинак відв'язує свою баржу-книгарню від причалу і вирушає у далеку подорож по річкам на південь Франції, батьківщину Манон. У цій подорожі буде багато чого: неочікувані пасажири, які стали його друзями, пристрасне танго, чудові краєвиди, витончені аромати трав, душевні страждання, зустріч, знову душевні страждання та, нарешті, зцілення.
Цитати:
"Спогади — як вовки. Не можна загнати їх у клітку і думати, що ти їх позбувся".
"Іноді плаваєш у невиплаканих сльозах і можна потонути в них, якщо тримати їх усередині".
"Дурний чоловік — це крах кожної жінки".
"Старість — не хвороба. Усе старіє, навіть книги. Та хіба ви чи будь-хто, стаєте менш цінними або менш важливими лише тому, що прожили трохи довше?".
"Ніхто ніколи не порозумнішає, доки не побуде молодим і дурним".
"Страх робить людину дурною".
"Смерть нічого не означає. Ми назавжди залишимось тим, чим були колись одне для одного".
"...Тих, хто пішов назавжди — помер, — треба пам’ятати все життя, бо наша любов до тих, хто нас покинув, вічна. Ми сумуємо за ними до останніх днів свого життя".
"Ми безсмертні в снах наших коханих. А померлі житимуть далі після смерті в наших снах. Сни — це водорозділ між світами, між часом і простором".
"Усі кохані, усі померлі, усі люди, котрих ми знали. Усі вони — це річки, які впадають у море душ. Якщо ми не пам’ятатимемо їх, це море висохне".
"Саудаді: туга за дитинством, коли дні зливались один з одним, а плин часу не мав жодного значення. Це відчуття, що тебе люблять так, як більше ніхто й ніколи не любитиме. Це унікальне відчуття відстороненості. Це все, що словами не виразиш".
"Якщо уникати всіх ризиків, то можна оминути й життя".
"Звичка — нікчемна й підступна богиня. Вона нікому й нічому не дозволить зазіхнути на її панування. Вона придушує одне за одним усі бажання: подорожувати, знайти кращу роботу або нове кохання. Вона заважає нам жити так, як хочеться, бо не дає запитати самих себе, чи й досі подобається робити те, що робимо".
Роман німецької письменниці Ніни Джордж "Маленька паризька книгарня" перекладено тридцятьма мовами світу, він є міжнародним бестселером. Видання українською мовою представлено видавництвом "Наш Формат" у 2016-му році та є у продажу. Друзі, також запитуйте роман у бібліотеках, або читайте онлайн.
Багато мудрих думок... Я зацікавилася і обов'язково прочитаю цю книгу. Дякую, Тетяно!
ВідповістиВидалитиТак, книжка добра, тепла, сентиментальна. Занурює в атмосферу Франції. Дякую за коментар!
ВидалитиГарна книга і цитати!!!! Дякую, Тетяно, пригадала своє читання цієї книжки!!!!
ВідповістиВидалитиДякую, Людмило!!! Про книжку дізналася завдяки твоїй публікації, вона одразу мене зацікавила!!! Думаю продовжувати писати про книги сучасних авторів, у яких йдеться про книги, читання, бібліотеки. Дякую тобі за натхнення, за добрий приклад!!! Знову читаю!!!
Видалити